Арсен Баянов: “Світ, дружба, мистецтво об’єднує народи …”

1. Арсен, Ви нещодавно перевидали свою книгу «Алма-Ата неформальна», а коли порадуєте своїх читачів новинкою?

Зараз я готую прози, тому що я давно писав і в мене є оповідання, п’єси. Сподіваюся, що у лютому чи березні ми презентуємо його.

 

2. Це далеко не перший Ваш досвід у написанні книг. Як дійшли до цього? Помнете той момент, коли твердо вирішили написати першу книгу?

Я був музикантом і паралельно навчався на філологічному факультеті та багато працював журналістом. Мій досвід у журналістиці — близько 30 років. Паралельно я писав усілякі оповідання, романи. Мій перший роман був опублікований 1993 року в журналі «Простір». Цей журнал визначав обличчя літератури у будь-якій республіки, а Казахстані був єдиним літературним журналом. У моєму романі була еротична частина і це стало приводом для скандалу у видавництві, тому що всі письменники і редактори були дорослими, проте радянськими людьми. Були дискусії із цього приводу, оскільки молода частина редакції заперечувала моє право бути надрукованим. У результаті мене покликали на зустріч і попросили забрати ту еротичну частину з Романа. Я з дурниці погодився. Коли роман вийшов, то я зрозумів, що мене немов кастрували, бо він вийшов не повний.

 

3. Зараз книговидавництво переживає не найкращі часи. Чи можливо жити, тільки видаючи книги?

Напевно, можна у Москві чи на заході, але в Казахстані – ні. Або тільки за державним замовленням. За своїм досвідом можу сказати, що це дуже проблематично. 

 

4. Чи є якась формула видання успішної книги?

Формули успіху в літературі та мистецтві немає. Якщо тільки це не бізнес-література. Коли працюєш у журналістиці, ти пишеш матеріал і думаєш «я досвідчений, зараз він вистрілить!», а він не знаходить читача. Я, коли пішов із журналістики і почав писати свою книгу «Алмата неформальна», це було мені близько, це моє життя, і в результаті ця книга вже чотири рази перевидавалася і має попит у російськомовного населення, далеко за межами Казахстану. 

 

5. Що порадите авторам-початківцям і тим, хто тільки замислюється про написання своєї книги?

Письменництво – свербіж, ти не можеш не писати. Я писав днями та ночами. Тому раджу багато писати і вірити у свої сили. У журналістиці можна «набити руку», але письменство — щось інше. 

 

6. Ваші книги та фільми, вже неодноразово, нагороджували на Всеукраїнському конкурсі «Українська мова — мова єднання». Як ставитеся до міжнародної дружби та співробітництва в цілому?

Світ, дружба, мистецтво об’єднує народи, допомагає знайти порозуміння та дружбу. 

 

7. У 2017 році, коли ви мали приїхати до Одеси для нагородження вас у конкурсі, вас відправили у відрядження до Астани знімати фільм про легенду американського джазу, і за рік ваш фільм показали у Нью-Йорку. Чи не дарма-таки, не приїхали?

У рамках «Експо-2017» проходив фестиваль джазу, куди ми приїхали знімати. В одному місці зібрали супер-зірок світового джазу. Засновник фестивалю Григорій Кельберг допоміг нам приїхати. Звичайно ж, ТРК «Мир» в особі генерального директора Аскара Алімжанова допоміг цьому. Ми знімали всі концерти, записували інтерв’ю, були на всіх бекстейджах. Коли ми змонтували фільм, то вирішили відправити його на фестиваль до Нью-Йорка, бо це батьківщина джазу. У результаті 13 липня 2018 року мені зателефонував директор і повідомив, що наш фільм взяли до конкурсної програми. Через складнощі в посольстві я не зміг відкрити візу у термін. Але наш фільм увійшов до ТОП-найкращих, і це – успіх! 

 

8. Після того, як Ваш фільм нагородили у Нью-Йорку та його взяли у комерційний прокат, як ваші казахстанські колеги відреагували на це?

Деякі газети зробили інтерв’ю зі мною, анонсували цю новину. А деякі якось неадекватно відреагували, на жаль, заздрість у нашому світі існує. Якби ми відправили фільм на конкурс до Казахстану чи СНД, то ще можна було б припустити, що ми домовилися. Але отримати визнання на фестивалі в Нью-Йорку від глядачів, які навіть не знають, де знаходиться Казахстан, неможливо. Офіційна влада ніяк не відреагувала, але ми їм жодних офіційних запитів не надсилали. Загалом, дякую всім, головне, тільки, щоб не заважали. 

 

9. Зараз ви знімаєте новий фільм, і з огляду на ваші зв’язки з Америкою, чи немає бажання націлюватися на заокеанський ринок?

Зараз ми знімаємо фільм про історію легендарного казахського джазового ансамблю «Бумеранг», який був одним із найкращих у Радянському Союзі. Зараз у Нью-Йорку від нас чекають драму, а в цьому фільмі саме драми багато. 

 

10. Арсен Баянов – через 10 років? 

  Дай Боже дожити! (сміється). Казахи мають повір’я, що життя повторюється кожні 12 років. І я навіть вирахував, коли в мене хороші та погані періоди у житті. Дуже сподіваюся, що на той час зніму ще кілька фільмів і видам кілька книг.